Чому нові знайомі рідко відчуваються так само близько, як старі друзі
Приблизно через півроку після переїзду я впіймала себе на тому, що подумки порівнюю кожне нове знайомство з дружбою, яка формувалася вдома двадцять років, — і, звичайно ж, будь-яке нове знайомство за такого порівняння неминуче програвало, залишаючи відчуття, ніби я просто розучилася заводити близьких друзів. Тоді мені здавалося, що справа в мені: у віці, в закритості, в недостатній товариськість, — і тільки пізніше я дізналася, що справа була не в особистих якостях, а в досить точно виміряній психологами кількості годин, яка потрібна будь-якій дружбі для переходу на новий рівень близькості, незалежно від того, наскільки симпатична вам нова людина перша зустріч.
Скільки годин насправді потрібно, щоб потоваришувати, згідно з дослідженнями
Комунікаційний дослідник Джеффрі Холл із Канзаського університету провів масштабне дослідження, в якому просив учасників відстежувати, скільки саме часу вони провели з новими знайомими, і зіставляв цей час з тим, на якому етапі близькості виявлялися згодом. Згідно з його підрахунками, перехід від випадкового знайомого до приятеля в середньому вимагає близько п’ятдесяти годин спільно проведеного часу, перехід до статусу справжнього друга — близько дев’яноста годин, а для формування по-справжньому близької дружби зазвичай потрібно понад двісті годин взаємодії, причому цей час має бути заповнений не просто присутністю поруч, а змістовним, залученим до спілкування. Якщо перевести ці цифри у повсякденну реальність, півтори сотні годин — це, наприклад, регулярні зустрічі раз на тиждень протягом майже двох років, а значить, відчуття, що «за півроку ми все ще як малознайомі люди», — це не ознака невдачі, а математично очікуваний результат, який просто ще не встиг набрати потрібну кількість.
Чому близькість не можна прискорити: що говорить теорія соціального проникнення
Психологи Ірвін Альтман і Далмас Тейлор ще в сімдесятих роках запропонували теорію соціального проникнення, що описує близькість як процес поступового, шарами, розкриття себе перед іншою людиною — від поверхневих, безпечних тим на кшталт погоди та роботи до все більш особистих пластів, що включають страхи, цінності та уразливість. Ключова особливість цього процесу в тому, що він будується на взаємності і вимагає часу для перевірки: кожне розкриття однієї людини має бути зустрінуте пропорційним, не лякаючим розкриттям у відповідь іншого, і спроба перескочити через кілька шарів відразу – наприклад, поділитися дуже особистою історією з малознайомою людиною – частіше лякає співрозмовника і сповільнює зближення, а чи не прискорює його. Саме тому дружбу неможливо побудувати за одну душевну бесіду, хоч би якою відвертою виявилася розмова: справжня близькість вимагає безлічі повторних, поступово поглиблюваних взаємодій, розподілених у часі, а не одного, навіть дуже щирого, епізоду.
Чому в еміграції цей і без того нешвидкий процес іде ще повільніше
У звичному, усталеному житті необхідні для дружби години спільного часу часто накопичуються самі собою, без спеціальних зусиль — завдяки спільній школі, інституту, довгій роботі в одному колективі, де люди роками перетинаються по навчанню або по роботі без спеціального планування зустрічей. Після переїзду подібних природних джерел контакту, що повторюється, стає помітно менше: робочі колективи можуть бути тимчасовими або складатися з людей, які самі постійно переміщаються, а соціальні кола доводиться вибудовувати майже з нуля, спеціально плануючи кожну зустріч, що вимагає додаткових свідомих зусиль саме в той період, коли і так виснажених ресурсів на адаптацію і так небагато. Додатково на швидкість зближення впливають культурні відмінності в нормах саморозкриття: те, що в одній культурі вважається доречним ступенем відвертості вже при другому знайомстві, в іншій культурі може сприйматися як зайва відвертість, через що людина, яка звикла до одного темпу зближення, може неправильно зчитувати сигнали співрозмовника, вихованого в іншій комунікативній традиції, і це додатково уповільнює і так не швидкий процес.
Відомі ситуації, через які здається, що дружити «розучився»
Одна з найчастіших ситуацій — відчуття, що всі розмови з новими знайомими немовби застрягають на рівні обміну ввічливими новинами, ніколи не переходячи до чогось особистого, хоча formально зустрічі відбуваються регулярно і цілком приємно. Інша впізнавана деталь — почуття провини перед старими друзями, чия дружба поступово стає більш рідкісною і менш насиченою подіями просто через відстань, через що людина почувається одночасно недостатньо близькою з новими знайомими та зрадником по відношенню до старих. Ще одна поширена ситуація — ілюзія швидкої близькості після одного особливо відвертого вечора з новим знайомим, за яким часто слідує легке розчарування, коли виявляється, що за однією яскравою розмовою поки що не стоїть справжня історія спільного часу, яка потрібна на стійку дружбу.
Важливе застереження: особистий досвід фахівця не має універсального прискорювача близькості
Тут варто наголосити, що навіть фахівець, який сам через це проходив, не може запропонувати спосіб обійти необхідну кількість годин і глибину взаємного розкриття, потрібні для справжньої близькості, — особистий досвід у цьому випадку допомагає не прискорити процес, а чесно назвати його реальні терміни та зняти зайве почуття провини за те, що дружба формується не так швидко, як хотілося б. Крім того, конкретна кількість годин і темп зближення індивідуальні та залежать від темпераменту, культурного контексту та особистої історії кожної конкретної людини, тому порівнювати свою швидкість зближення з чужою — навіть зі швидкістю фахівця, що пройшов схожий шлях, — так само малопродуктивно, як і порівнювати швидкість вивчення мови.
Що робити, щоб дружба таки формувалася, не форсуючи процес штучно
Найпродуктивніше, що можна зробити, — це свідомо інвестувати повторюваність контакту замість погоні за миттєвою глибиною: регулярні, хай і не найнасиченіші події зустрічі з одними й тими самими людьми на довгій дистанції працюють ефективніше, ніж рідкісні, але дуже відверті розмови зі випадковими знайомими. Фахівець, знайомий з реальними темпами формування дружби після переїзду, здатний допомогти зняти надлишковий тиск на себе і переключити фокус із питання «чому у мене все ще немає близьких друзів тут» на більш чесне та продуктивне питання «з ким із нинішнього кола спілкування варто свідомо нарощувати кількість спільного часу».
Друзі, яких я нарешті нагромадила через роки терпіння
Сьогодні в мене дійсно є кілька людей у новій країні, з якими мене пов’язує справжня, перевірена часом близькість, і, озираючись назад, я виразно бачу, що кожна з цих дружб зажадала не якогось особливого таланту до зближення, а звичайного, стійкого накопичення годин, розмов та дрібних, не завжди легких сумісних. розтягнуті на роки. Якщо зараз вам здається, що ви розучилися заводити друзів просто тому, що нові знайомства не дотягують до старої, роками збудованої близькості, мені хочеться, щоб ви знали: справа не у вас, а в математиці людської близькості, яка працює однаково повільно для всіх, — і поруч із людиною, яка сама через це проходила, легше не квапити себе і просто продовжувати накопичувати потрібний час.
