Чому клієнт на третій рік очікування визнання диплома почував себе ніким
Клієнт, чий процес визнання медичного диплома розтягнувся вже на третій рік, якось сформулював свій стан особливо точно: «я більше не той лікар, яким був удома, але й не став тим лікарем, яким міг би стати тут, — я ніби застряг між двома версіями себе». Це відчуття застрягання між колишньою, вже недіючої ідентичності і ще не оформленою новою виявляється особливо частим і особливо важким супутником саме тривалих, розтягнутих у часі процесів визнання кваліфікації, і заслуговує на окремий, уважний розбір.
За три роки очікування він встиг змінити кілька тимчасових місць роботи, жодне з яких навіть віддалено не відповідало його реальній кваліфікації, і щоразу, представляючись новим колегам, відчував легке замішання: чи назвати себе лікарем, яким він себе все ще внутрішньо відчував, чи людиною тієї тимчасової професії займався, – і обидва варіанти відчувалися однаково неповними та неточними.
Лімінальність: антропологія проміжного стану
Антрополог Віктор Тернер, який вивчав обряди переходу в традиційних суспільствах, ввів поняття лімінальності — проміжної фази ритуалу, в якій учасник уже залишив колишній соціальний статус, але ще не знайшов нового, опиняючись у стані «ні те ні се», позбавленому звичних соціальних опор та чіткого визначення. Згідно з Тернером, подібний лімінальний стан, за всієї своєї психологічної тяжкості, традиційно супроводжувався чіткими часовими рамками та соціальним визнанням самого факту переходу, — тоді як сучасний процес визнання професійної кваліфікації в новій країні часто позбавлений і того, й іншого: ні ясних термінів, ні визнаного оточуючими статусу «людини у процесі переходу».
Три фази обряду переходу та чому сучасна лімінальність зависає на другій
Тернер описував класичний обряд переходу як послідовність із трьох фаз: відокремлення від колишнього статусу, власне лімінальна фаза переходу, і, нарешті, включення до нового статусу з повним соціальним визнанням цього включення. У традиційних суспільствах всі три фази були чітко ритуалізовані та обмежені за часом, тоді як сучасний процес визнання кваліфікації нерідко тривожно затягується саме на другій, лімінальній фазі — людина вже пройшла відокремлення від колишнього професійного статусу, залишивши його вдома, але третя фаза, визнане включення до нового професійного статус, що відсувається на невизначений термін бюрократичними процедурами, розтягуючи саму психологічно важку частину переходу.
Чому підтвердження диплома – обряд переходу без чіткого кінця
Застосовуючи поняття лімінальності до процесу визнання кваліфікації, легко побачити, чому цей стан відчувається настільки психологічно виснажливим: людина офіційно втратила колишній професійний статус, але ще не знайшла нового, при цьому сам процес переходу може розтягуватися на роки, без чіткого, передбачуваного терміну завершення, а невизначеність Тривалості лімінального періоду, як показують дослідження психології очікування, про які йшлося в іншій статті, сама по собі є додатковим джерелом стресу, що вимотує, незалежно від кінцевого результату.
Особлива роль спільноти лімінальних однолітків
Тернер також зазначав, що учасники обряду переходу, які проходять через лімінальну фазу одночасно один з одним, часто формують особливу, тісну форму солідарності, яку він назвав комунітас, — тимчасова спільнота рівних, об’єднаних загальним перехідним статусом, незалежно від колишніх ієрархій та відмінностей. Люди, які проходять через процес визнання кваліфікації одночасно, нерідко інтуїтивно тягнуться один до одного саме з цієї причини: у співтоваристві таких самих «тимчасово невизнаних» фахівців зникає частина звичного соціального тиску, оскільки статус лімінальності тут не виняток, а норма, яку всі учасники групи поділяють.
Брамники професії: чому процес визнання дипломів взагалі існує
Соціолог Еліот Фрейдсон, який вивчав соціологію професій, показав, що професійні спільноти історично вибудовують механізми контролю доступу — свого роду приворотництво, які визначають, хто має право практикувати в даній професії, частково з міркувань реального захисту суспільної безпеки, а частково з міркувань захисту економічного та соціального статусу самої професійної групи. Розуміння цієї соціологічної функції допомагає депсихологізувати процес: тривала, часом надмірно бюрократизована процедура визнання диплома — це не персональне судження про конкретну людину, а системна функція професійного прибрання, яка діяла б так само і для будь-якого іншого претендента зі схожою біографією.
Незайнятість: особлива психологічна ціна роботи не за фахом
Дослідники професійної психології виділяють недозайнятість — ситуацію, за якої людина працює на позиції, значно менш кваліфікованій, ніж дозволяє її реальну освіту та досвід, — як самостійне джерело психологічного стресу, відмінне як від повноцінної зайнятості, так і від безробіття. Згідно з дослідженнями, недозайнятість пов’язана з підвищеним ризиком депресивних симптомів і зниженням самооцінки, який можна порівняти, а часом і перевищує відповідні показники при повному безробітті, — частково тому, що щоденне виконання завдань значно нижче власної кваліфікації служить постійним, повторюваним нагадуванням про втрачений.
Відомі сцени лімінального періоду очікування на визнання кваліфікації
Одна з найчастіших ситуацій — труднощі однозначно відповісти на просте питання про професію на нових знайомствах, оскільки ні колишній професійний титул, що формально не діє, ні тимчасова, куди менш кваліфікована робота не відображає повної картини того, що відбувається. Інша впізнавана деталь — нав’язливе, виснажливе відстеження статусу поданих документів, яке супроводжується циклами надії та розчарування при кожному новому запиті додаткових паперів. Ще одна поширена сцена — складність будувати середньострокові плани, оскільки все життя виявляється підвішеним в очікуванні результату процесу визнання, дата завершення якого залишається невідомою.
Чому тривала лімінальність виснажує більше, ніж ясний, нехай і тяжкий статус
Як не парадоксально, чітко визначений, нехай і об’єктивно важкий статус — наприклад, остаточна відмова у визнанні диплома, що вимагає повної перекваліфікації, — часто переживається психологічно легше, ніж невизначеність лімінального очікування, що триває, оскільки певність, навіть неприємна, дозволяє і будувати конкретні плани, тоді як невизначеність тримає психіку в постійному, виснажливому стані підвішеності між двома можливими наслідками.
Важливе застереження: тривалість процесу не відображає особисту кваліфікацію
Важливо підкреслити, що тривалість і складність процесу визнання кваліфікації в першу чергу залежать від конкретної професії, країни походження диплома та особливостей місцевої бюрократичної системи, а зовсім не від особистих якостей чи реальної кваліфікації конкретної людини, порівняння власних термінів із чужими, швидшими історіями рідко буває інформативним, оскільки вихідні умови можуть кардинально відрізнятися.
Що допомагає пережити лімінальний період
Один із найдієвіших практичних кроків — свідомо шукати спільноту інших людей, які проходять через схожий процес визнання кваліфікації саме в цій професії та в цій країні, — подібна спільнота не тільки є джерелом практичної інформації про процес, а й створює те саме соціальне визнання лімінального статусу, якого, на думку Тернера часто не вистачає сучасному, індивідуалізованому досвіду переходу. Корисно також свідомо інвестувати у тимчасову, проміжну професійну ідентичність, а не повністю її ігнорувати в очікуванні «справжнього» статусу.
Практика: створення тимчасових ритуалів власності
Корисною практикою виявляється свідома участь у професійних заходах, конференціях чи онлайн-спільнотах своєї галузі ще до формального завершення процесу визнання кваліфікації — подібна участь, нехай і в статусі «ще не повністю визнаного» фахівця, допомагає підтримувати професійну ідентичність живою та поступово накопичувати місцеві професійні зв’язки, замість повністю заморожувати професійне життя в очікуванні фінального документа.
Чому сім’я не завжди розуміє тяжкість цього очікування
Окрему складність створює те, що близькі люди, що особливо залишилися вдома, часто щиро не розуміють тяжкості такого очікування, що тривало, сприймаючи процес визнання диплома як суто технічну, формальну процедуру, — «ну подай документи і чекай, що тут складного». Подібне непорозуміння, при всій його невинності, додає до і без того важкого лімінального досвіду ще й знайоме за іншими статтями знецінення переживання з боку оточуючих, посилюючи ізоляцію людини, яка й так уже позбавлена чіткого, визнаного соціального статусу.
Роль фахівця у підтримці в період лімінальності
Фахівець, знайомий з психологією лімінальних станів саме в контексті визнання професійної кваліфікації, здатний допомогти вибудувати стійку, хоч і тимчасову ідентичність у цей підвішений період, знижуючи психологічну ціну невизначеності, поки формальний процес продовжує йти своєю чергою.
Що я сказала клієнту на третій рік очікування
Ми разом з тим клієнтом почали працювати не над прискоренням самого бюрократичного процесу, який був поза нашим контролем, а над побудовою стійкої, визнаної ним самим тимчасової ідентичності, яка дозволяла б йому почуватися не «ніким», а людиною, яка перебуває у певній, відомій фазі професійного переходу. Він почав брати участь у місцевих професійних зустрічах ще до завершення процесу визнання диплома, і, за його власними словами, саме відчуття, що його тимчасовий, проміжний статус поділяють й інші учасники подібних зустрічей, помітно полегшило переживання очікування, що тривало.
Якщо ви зараз перебуваєте в такому тривалому очікуванні визнання власної кваліфікації, мені хочеться, щоб ви знали: цей стан — не порожнеча і не поразка, а лімінальна фаза з власною психологічною реальністю, яка заслуговує на визнання, — і пройти через неї легше разом із фахівцем, який допоможе вам не втратити себе, поки формальний процес йде своєю чергою.
