Чому новини з рідного міста залишають дивне, подвійне почуття
Клієнтка якось зізналася, що кожного разу, читаючи новини про події в рідному місті — відкриття нового парку, ремонт знайомої вулиці, — відчуває дивну суміш почуттів, що збиває з пантелику: місто продовжує жити своїм життям, змінюватися, оновлюватися, а вона спостерігає за цим збоку, ніби одночасно і частину цієї історії, і вже немає. Це переживання — не зовсім горе у звичному розумінні, адже нічого й ніхто не помер, але й не радість, адже щось важливе безумовно втрачено, — і воно заслуговує на окремий, більш тонкий розбір, ніж пропонують звичні уявлення про горювання.
Неоднозначна втрата: коротке нагадування та її застосування до самої країни
Психолог Полін Босс, чия концепція неоднозначної втрати вже згадувалася стосовно відносин із батьками з відривом, описувала цей стан як втрату, позбавлену чіткості і завершеності, властивої традиційнішим видам втрати. Стосовно самої країни походження цей же принцип працює інакше, ніж стосовно людей: якщо у випадку з батьками неоднозначність пов’язана з їхньою фізичною відсутністю при психологічній присутності, що зберігається, то у випадку з країною неоднозначність народжується з протилежного парадоксу — країна залишається повністю, фізично на місці, продовжує існувати і змінюватися, але саме цей факт існування без безпосередньої участі людини і створює особливу, важко поясню форму горя.
Чому батьківщина не вмирає: парадокс горя через те, що продовжує існувати
На відміну від смерті, яка, за всього свого болю, пропонує хоча б формальну завершеність — людини більше немає, і це, хоч би яким важким, об’єктивний, незмінний факт, — батьківщина продовжує існувати, змінюватися, жити власним життям незалежно від від’їзду людини, позбавляючи горе тієї самої завершеності, яка зазвичай допомагає психіці поступово змиритися зі втратою. Кожна нова звістка про зміни на батьківщині — політичні, соціальні, найзвичайніші побутові — стає невеликим нагадуванням про те, що життя там триває без безпосередньої участі людини, знову і знову активуючи рану, що не до кінця загоїлася, замість того, щоб дати їй спокійно затягтися.
Прикордонна невизначеність: не зовсім місцева, не зовсім чужа
У своїх ранніх роботах, присвячених сімейним системам, Полін Босс ввела поняття прикордонної невизначеності — труднощі чітко визначити, хто входить до складу сім’ї чи системи, а хто вже ні, — і це поняття виявляється напрочуд точним описом того, що переживає людина щодо власної приналежності до рідної країни після переїзду: зовсім «свій» вдома, оскільки його повсякденне життя і досвід більше не синхронізовані з тим, що там відбувається, але й не до кінця «свій» у новій країні, де адаптація ще далека від завершення. Подібна прикордонна позиція — не повністю всередині жодної з двох систем — сама собою є джерелом постійної, фонової психологічної напруги.
Хронічний сум: чому у цього горя може не бути фінальної точки
У пізніших роботах Бос розвиває поняття хронічної печалі — переживання, яке, на відміну гострого горя з інтенсивністю, що поступово зменшується, здатне зберігатися протягом усього життя, періодично загострюючись у певні моменти, не знаходячи остаточного дозволу саме тому, що сама природа втрати залишається незавершеною. Стосовно втрати батьківщини це означає, що спроби досягти повного, остаточного «прийняття» і закриття цієї теми раз і назавжди можуть виявитися не найреалістичнішою метою — куди більш здоровою стратегією часто стає не дозвіл цієї печалі, а навчання жити з нею, що час від часу повертається, не дозволяючи. життя.
Чому звичайні ритуали прощання тут не працюють
Традиційні ритуали горювання – похорон, поминки, річниці – створені для того, щоб допомогти психіці маркувати чіткий кордон між «до» і «після» втрати і поступово через повторювані соціально визнані дії інтегрувати цю втрату в своє життя. Від’їзд з рідної країни подібних загальноприйнятих, культурно закріплених ритуалів практично не існує: не прийнято влаштовувати формальне прощання з самою країною, позначати цю втрату перед оточуючими, і ця відсутність ритуальної підтримки залишає людину наодинці з необхідністю самостійно, без перевірених культурних інструментів, знаходити спосіб прожити цю особливу форму горя.
На відміну від типової ностальгії, про яку вже йшлося
Важливо розвести це переживання з ностальгією по батьківщині, про яку йшлося в іншій статті: ностальгія — це переважно ретроспективне, звернене до минулого переживання, тепле і дбайливе за своєю природою, тоді як неоднозначна втрата, про яку йде мова тут, включає в себе ще й постійно оновлюване, що постійно оновлюється. часом рідної країни, що продовжує відбуватись без безпосередньої участі людини. Ностальгія звернена назад, до того, що вже трапилося і зафіксовано в пам’яті, тоді як неоднозначна втрата залишається відкритою, незавершеною раною саме тому, що батьківщина продовжує жити, змінюватись і створювати нові, вже недоступні для безпосередньої участі події прямо зараз.
Відомі сцени неоднозначної втрати батьківщини
Одна з найчастіших ситуацій — гострий, незрозумілий сум при перегляді фотографій рідного міста, зроблених вже після від’їзду, ніби це водночас і знайоме, рідне місце, і вже трохи чужа реальність, що вислизає. Інша впізнавана деталь — уникнення новин про те, що відбувається вдома як спосіб впоратися з болючим нагадуванням про життя, що триває без тебе, за яким нерідко слідує не менш болюче почуття провини за подібне навмисне віддалення. Ще одна поширена сцена – труднощі однозначно відповісти на просте запитання «звідки ви», за яким стоїть вся описана прикордонна невизначеність власності.
Особлива складність, коли батьківщина змінюється без вас
Додатковий, специфічний прошарок складності виникає, коли рідна країна переживає значні, часом драматичні зміни після від’їзду людини, — тоді втрачається не просто абстрактне відчуття зв’язку, а цілком конкретний, знайомий образ країни, яким він запам’ятався на момент від’їзду, який може значно розходитися з тим, чим країна стає зараз. У такому разі людина оплакує не тільки власну фізичну відсутність, а й версію батьківщини, яка, можливо, вже не існує в тому вигляді, в якому залишилася в його пам’яті, що додає ще один, рідко званий шар до і так складної, неоднозначної втрати.
Важливе застереження: інтенсивність цього переживання сильно відрізняється
Важливо підкреслити, що не всі люди переживають подібну неоднозначну втрату батьківщини з однаковою інтенсивністю — для одних ця тема залишається фоновою, яка рідко актуалізується, для інших стає джерелом постійного, глибокого переживання, і обидва варіанти цілком нормальні. Це переживання також ніяк не пов’язане з жалем про рішення переїхати — цілком можливо твердо стояти за прийнятим рішенням і одночасно нести в собі цю особливу, нерозв’язну форму печалі.
Чому повернення з візитом не вирішує цієї неоднозначності.
Багато людей покладають надії на те, що періодичні візити додому допоможуть вирішити неоднозначність відносин з батьківщиною, що накопичилася, — і хоча подібні візити дійсно здатні приносити тимчасове полегшення і радість зустрічі, вони рідко повністю усувають описану прикордонну невизначеність, а часом навіть загострюють її. Опинившись фізично вдома, людина нерідко виявляє, що вже не цілком вписується в ритм, що змінився, і контекст місцевого життя, що створює своєрідний парадокс: відчувати себе трохи чужим і в новій країні, і під час візиту до передусім рідного міста, — переживання, яке дослідники іноді називають повторним культурним шоком при поверненні, вже згаданим у статті про культурний шок.
Розуміння того, що візити додому не є чарівним засобом від неоднозначної втрати, а лише одним із багатьох способів підтримувати зв’язок із колишнім життям, допомагає не розчаровуватися, виявивши, що навіть після довгоочікуваної поїздки знайома двоїстість почуттів нікуди не зникає повністю.
Що допомагає жити з неоднозначністю, а не дозволяти її
Власний терапевтичний підхід Полін Босс, розроблений для роботи саме з неоднозначною втратою, свідомо зміщує акцент зі спроб досягти остаточного дозволу і закриття теми на розвиток здатності жити з невизначеністю, що зберігається, знаходячи стійкість не всупереч їй, а разом з нею. Практично це означає відмову від вимоги до себе одного разу остаточно «відпустити» батьківщину або повністю примиритися зі втратою, і натомість — поступовий розвиток здатності утримувати одночасно і зв’язок із минулим, і повноцінну присутність у теперішньому, не вимагаючи вибору на користь одного з двох.
Практика: створення власних ритуалів замість культурних
Оскільки готових, культурно закріплених ритуалів для проживання цієї втрати не існує, корисною практикою виявляється свідоме створення власних, персональних ритуалів — регулярне, але не нав’язливе підтримання зв’язку з рідними місцями через конкретні дії, що повторюються, чи то приготування страв рідної кухні в певні. особистого архіву спогадів, які дають цій неоднозначній, позбавленій формальної структури втраті хоч якусь стійку, передбачувану форму.
Роль фахівця у роботі з неоднозначною втратою батьківщини
Фахівець, знайомий з концепцією неоднозначної втрати саме у застосуванні до втрати рідної країни, здатний запропонувати визнання і мову для переживання, яке рідко знаходить розуміння у звичайних, повсякденних розмовах, а також допомогти розвинути саме ту здатність жити з невизначеністю, яка, на думку Бос, часто виявляється реалістичною та здоровою метою, ніж недосяжний повний вирішення цієї теми.
Що я тепер думаю, читаючи новини з рідного міста
Сьогодні, читаючи новини про зміни в рідному місті, я все ще відчуваю ту саму двоїстість — одночасну причетність і відстороненість, — але перестала сприймати її як проблему, яку треба терміново вирішити, і почала ставитися до неї як до постійної, хоч і не завжди зручної частини своєї багатошарової ідентичності. Згодом я помітила, що ця двоїстість не заважає мені повноцінно бути присутньою в новому житті — вона просто існує паралельно, як ще одна нота в загальному звучанні, а не як нав’язлива перешкода, яка потребує негайного дозволу.
Якщо ви зараз дізнаєтесь у цьому описі власні, важкозрозумілі почуття стосовно рідної країни, мені хочеться, щоб ви знали: це реальне, вивчене переживання, а не ознака невдячності чи незрілості, і вчитися жити з ним цілком можна, у тому числі разом із фахівцем, який допоможе вам знайти власний, стійкий спосіб утримувати одночасно і зв’язок із минулим, і повноту присутності в сьогоденні.
